Як профанується і дискредитується ідея захисту навколишнього середовища?

Чому екологічні маніпуляції призводять до девальвації довіри та перетворюють демократичні форми соціального протесту на екотероризм?

Екологічна відповідальність у сучасному світі — невіддільна частина своєрідного договору між державою, бізнесом і суспільством.
«Ви можете працювати і заробляти гроші, якщо не будете надто вже шкодити навколишньому середовищу (а значить і суспільству), а також регулярно будете робити певні дії для його збереження і відновлення», — приблизно так він може бути сформульований у загальних рисах.

Очевидно, будь-який договір при несумлінному підході однієї зі сторін може трактуватися маніпулятивно. Дедалі більш потужна імітація екологічної відповідальності маніпулює потужним інструментом, котрий справляє суттєвий негативний вплив на довкілля, розвиток промисловості, а також економічний добробут громад.

Певно, сталий розвиток потребує інтенсифікації господарської діяльності, забезпечуючи при цьому належний рівень контролю, екологічного моніторингу чи інших заходів щодо захисту компонентів довкілля.


За даними Професійної асоціації екологів України найбільш поширені і небезпечні екологічні маніпуляції:

 З боку держави та політиків – формування штучної екологічної проблеми чи шляхів її вирішення з прив’язкою до власних бізнес-інтересів. 

Ризики:

Проблемне питання не вирішується, негативний вплив на довкілля не зменшується, формується корупційне середовище, збільшується адміністративний тиск на бізнес.

Приклади: 

По-блюзнірськи лунають демонстративні «геройські» звіти окремих чиновників в соціальних мережах та інтернеті про те, що якесь окреме підприємство було оштрафоване, тоді як Міжнародний фонд дикої природи (WWF) заявляє про те, що країна тоне в смітті, чиновники безкарно полюють в заповідних карпатських лісах на ведмедів, сотнями гектарів вирубуються ліси. 

Незважаючи на постійне оновлення персон у владі, великих суб’єктів господарювання запрошують на «знайомство», а в разі відмов – застосовують адміністративний тиск, у т.ч. засобами кримінального провадження. 
Поки тривають такі «замовлення» країна давно вже стала епіцентром екологічної катастрофи в Європі та продовжує нею залишатися, отримуючи листи – скарги з сусідніх країн. 

Однобокий розгляд проблем без системного підходу неможливий! Саме ЦОВи мають побачити ситуацію комплексно, а не крізь призму тих природокористувачів, у яких найбільший фінансовий потенціал.

Чи можна вирішувати екологічні проблеми, не маючи ні системи екологічного моніторингу, ні якісних екологічних досліджень, ні стандартів якості довкілля, чи логічно в період економічного спаду говорити виключно про питання штрафів і платежів, закриваючи очі на перечислені не менш важливі теми? 



 З боку бізнесу – обіцянки модернізуватися, зменшити навантаження на довкілля, грінвошинг. 

Ризики:

Бізнес вирішує поточні питання, не змінюючи технологію виробництва, продовжуючи негативний вплив на довкілля, замінюючи поняття.

Приклади: 

90 % промислових підприємств в Україні не мають локальних очисних споруд.

Харчові, хімічні, агро підприємства, на жаль, в каналізацію скидають неочищені стічні води, іноді навіть токсичні.

Звісно, від цього страждають пересічні громадяни, все населення України, всі споживачі. Варто визнати, коли на очисні споруди міста надходять дуже брудні стічні води, попередньо не очищені, то на їхнє очищення водоканали витрачають вдвічі більше електроенергії, а отже, ці витрати закладені в тариф для звичайного споживача.

Звісно, бізнес має розвиватися, має розбудовуватися, має сплачувати податки в Україні, але є обов’язок, невідворотне зобов’язання облаштувати локальні очисні споруди! 

Водночас, те ж підприємство, яке відмовляється в своїх підрозділах від пластикових стаканчиків або збирає в банки на ресепшен відпрацьовані батарейки. Це відмінний прояв мінімальної екологічної свідомості та відповідальності, і непоганий інфопривід для хайпового прес-релізу і разового медіа-прояву. Але екологічність має бути співставною шкоді доскіллю і комплексною. Це реальність – і це розрив між словом і ділом. І це є небезпека екоспекуляцій, оскільки профанується і дискредитується сама ідея захисту навколишнього середовища.

Наприклад, промислові корпорації культивують «серф на трендах» — влаштовують показові Дні Землі, популяризують «зелений офіс», дарують клієнтам подарунки в крафтовому папері. І при цьому в недозволених кількостях скидають в річки нечистоти, викидають в повітря все те, за що могли б дорого поплатитися в реально екосвідомому суспільстві з суворим законодавством. 

Заклади громадського харчування використовують псевдоеко-продукти тощо… 

У підсумку, що маємо? — страждає суспільство, культивується лицемірство, погано вписується в систему загальнолюдських цінностей.
 


 З боку суспільства – екологічний шантаж та екологічний тероризм бізнесу. 

Ризики:

Про жодне покращення стану довкілля в таких випадках мова не йде: псевдо-активісти отримують свою винагороду, бізнес вирішує питання «відкупом», не змінюючи технологію виробництва, продовжуючи негативний вплив на довкілля. Більш того, – це стає інструментом політичної і економічної боротьби!

Приклади: 

Хто представляє цю сторону взаємодії? Це і різноманітні NGO, і активісти, а також знаменитості всіх мастей і популярні блогери. 
У їх числі багато серйозних і адекватних людей і організацій, які послідовно і конструктивно впроваджують відповідні рівню розвитку економіки екологічні директиви більш прогресивних в плані захисту природи країн. 

Але більше всіх в точкових регіональних акціях проявляються еко-шантажисти, які з’являються нізвідки, не завжди мають розуміння, що таке взагалі «шкода довкіллю», намагаються підірвати репутацію і порушити господарську діяльність сумлінних підприємців, влаштовуючи медіашумиху. До бізнесу не може бути застосована презумпція екологічної винності, і ніхто не може бути огульно звинувачений!

Неодноразово і періодично на порядок денний виходять «замовні» теми, наприклад  «шкідливості» БіоТЕС. Низка екологічних інспекцій пройшла через це підприємство у м. Переяслав, що на Київщині, за їх висновками викиди з БіоТЕС, що працює в номінальному режимі за різними показниками від 6 до 10 разів нижче! встановлених норм. Нижче! В 6-10 разів! Матеріали екологічних експертиз викладаються на сторінці БіоТЕС. 

Ця замовна тема підхоплювалась і акціями «екологів», котрі твердили, що «вони працюють тільки вночі» – не витримує ніякої критики, погоджуються експерти сфери. Тут хочеться просто пояснити (в надії, що все ж очі побачать, вуха почують, розум ввімкнеться) – для запуску станції з нуля, виведення турбіни на номінальні оберти, потрібно не менше доби. Доби! Як можна працювати тільки вночі? Нонсенс». 

На практиці в усіх регіонах України трапляються випадки, коли громадськість виступає проти здійснення тієї чи іншої діяльності на території сільської чи селищної ради. При цьому населенням використовуються непереконливі аргументи, на кшталт «ми не хочемо, тому що ми не хочемо», «зникне вода», «забрудниться повітря та ґрунт тощо», при цьому не наводиться жодних аргументів, чому та яким чином все це повинно статися. 

Інколи такі судження громадськості свідомо спровоковані сторонніми особами, які під благими намірами «охорони довкілля» знищують бізнес інших людей або ж виправдовують свої вчинки тим, що начебто суттєво покращили стан довкілля, заборонивши ту чи іншу діяльність. 
При цьому серед населення побутує думка, що це надзвичайно позитивний крок для їхнього населеного пункту. Та чи так це насправді? 

Необхідно констатувати, що будь-яка господарська діяльність (навіть на власній присадибній ділянці чи використання власного автомобіля) більшою чи меншою мірою чинитиме вплив на довкілля, і це невідворотно. 

Проте, як показує практика, більшість інвесторів при будівництві нових виробництв намагаються використовувати сучасне якісне енергоефективне обладнання провідних іноземних виробників, яке пройшло сертифікацію й успішно використовувалось, наприклад, у країнах Євросоюзу. Це може бути одним із вагомих аргументів допустимості впливу, оскільки всі ми знаємо, які суворі вимоги тамтешнього законодавства щодо впливу на навколишнє середовище.

Якщо подивитись на ситуацію з іншого боку, то поява сучасного підприємства на території ОТГ обумовлює створення робочих місць, збільшення надходжень до місцевого бюджету, соціальну допомогу громаді. Загалом це позитивно впливає на добробут громади. 

Підтвердженням цьому є рейтинги ОТГ, опубліковані в Україні. З таких рейтингів видно, що найбільш успішні громади обов’язково мають на своїй території підприємства, співпрацюють з ними і сприяють їх розвитку. Такі ОТГ можуть собі дозволити будівництво навіть скейт-парків, не кажучи вже про належний рівень утримання таких необхідних об’єктів інфраструктури, як школи, дитячі садки, ФАПи, дороги, лікарні тощо. 
Натомість ОТГ без підприємств постійно дотуються, при цьому не бажаючи розвитку жодної діяльності на своїй території, часто через те, що це нібито призведе до «екологічної катастрофи». Тут необхідно згадати закинуті колгоспні ферми та поля часів 90-х — початку 2000-х. У багатьох селах такі ферми зберігаються до сьогодні. Дійсно, екологічна ситуація там краща — відновлюється рослинність (трава, дикоростучі дерева, кущі), відсутні викиди, шум, навіть тварини можуть проживати, але чи краще це з точки зору впливу на соціальне середовище?
 


Ще один яскравий приклад – Миколаївський глиноземний завод, до теж опинився у центрі скандалу. Підприємство нібито настільки впливає на здоров’я місцевих жителів, що ті оцінили збитки у понад 9 мільярдів гривень. Саме такий позов наразі розглядають у місцевому суді.

До слова, це унікальне підприємство з виробництва глинозему. Саме з цієї сировини після перероблення отримують алюміній. Завод повністю працює на імпортній сировині. Боксити завозять з Африки, Бразилії та Латинської Америки. Миколаївський глиноземний – свого роду монополіст у металургійній галузі, який наповнює держбюджет валютою.
Частина активістів переконували, що відходи з виробництва, а саме – червоний шлам, загрожують Миколаївщині екологічним лихом і перетворять ці землі на марсіанські…

Прикладів безліч. Шкода, що все це підриває довіру до всіх суб’єктів взаємодії…


Шляхи подолання:

  • Формування правової держави та рівності всіх перед законом. 
  • Відповідальність за екологічні маніпуляції.
  • Політичне і економічне інформаційне кілерство можливе лише в умовах ринку без правил.
  • Високий рівень екологічної свідомості суспільства, що формується й освітніми програмами, й інформаційними ресурсами – частина екополітики держави.
  • Державі потрібні екологи нової формації – не ті, які ловлять хайп на тренді, ганяються за наживою і активізуються лише під вибори, а віддані своїй справі, Україні, здатні зрозуміти масштаб екологічних проблем в країні та вжити заходів щодо їх скорочення. 
  • Україні необхідно сильні ЦОВВ, які нарешті займуться роботою за рішенням найширшого кола екологічних проблем України за європейським зразком.
  • Екологічна політика має бути водночас не лише каральною, а й стимулюючою, спрямованою на попередження глобальних проблем і боротьбу з ними.

Лише так Україна має шанс на сталий розвиток та якісне громадянське суспільство! 
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *