Рух до «зеленої» економіки: без чого не відбудеться «зелений» курс в Україні?

Людмила Циганок,
президент ПАЕУ

Доки вже понад рік тривають дискусії щодо Європейського зеленого курсу (ЄЗК) та його впливу на Україну, доки заговорюється частина надважливих питань у вузьких колах, що стосуються механізмів реалізації самого курсу, Україна, як держава, відповідає падінням економіки, розростанням корупції, безвідповідальністю, екологічним нігілізмом, та головне – здоров’ям, достатком населення і його відтоком за кордон.

Настав час конкретизувати ці дискусії у напрямку пошуку конкретних ініціатив, які можна і треба просувати вже сьогодні. Такі ініціативи мають бути взаємовигідними для України та ЄС.

У таких ініціативах зацікавлена передусім Україна, а отже, саме ми маємо їх пропонувати.


Нещодавно Професійна асоціація екологів України (ПАЕУ) відкритим листом звернулась до лідерів держави з проханням акцентувати увагу на необхідності невідкладного перезавантаження природоохоронних реформ та визначення дорожніх карт для реалізації державних пріоритетів в цьому напрямку!

Які ключові загрози для українського «зеленого» курсу?

1. Розсинхнонізованість державних органів влади в напрацюванні механізмів ключових реформ та багаторічне перекладання відповідальності.

Хто насправді відповідає в Україні за напрацювання «зеленого» курсу, його дорожньої карти та інституційної спроможності реалізувати все заплановане? Чи включилися в процес декарбонізаціі, екомодернізаціі тощо всі причетні органи виконавчої влади – Міненерго, Мінрегіонбуд, Мінфін, МОЗ, Міносвіти!? Адже екомодернізація – виклик не лише для Міндовкілля! Ці питання наразі риторичні…

2. Забюрократизованість процедур.

Ключовим напрямком захисту довкілля в Україні є максимальна інтеграція з європейськими цілями. В країнах Європи ці цілі максимально ефективно та прагматично регулюють саме ті процеси, які є актуальними для того чи іншого виду господарської діяльності. При цьому провідні країни не бюрократизують дозвільні процедури та не обтяжують економіку зайвими обмеженнями екологічного спрямування. Це забезпечує сталий розвиток країни, зосередження уваги громадськості на найбільш важливих природоохоронних аспектах, а також знаходження оптимального балансу між захистом довкілля та господарською діяльністю.

3. Процеси екологічної євроінтеграції в Україні радше мають характер імітації, ніж реального впровадження.

Так, наприклад, вітчизняними критеріями необхідності проведення оцінки впливу на довкілля (ОВД) в Україні передбачено отримання дозвільних документів для виробничих процесів, які на практиці здійснюють мінімальний вплив на навколишнє середовище і процедуру ОВД в європейських країнах не проходять. В Україні насправді важлива з точки зору екології діяльність, і замість того щоб привертати увагу суспільства, банально губиться серед значної кількості штучно загнаних під дозвільні процедури проєктів. Все це не приносить користі ані довкіллю, ані громадськості, шкодить міжнародному іміджу країни і розхитує інвестиційний фон.

4. Розроблені наразі нормативно-правові акти містять значну кількість неоднозначних положень та невизначеностей, що робить можливими маніпуляції, подвійні стандарти, підвищує ймовірність корупційних ризиків.

Наголошуємо, Директиви Європейського Союзу побудовані на логічному взаємозв’язку між собою. Так, наприклад, планові перевірки екоінспекції передбачені лише для тих підприємств, які володіють певними дозволами, допусками або ліцензіями природоохоронного характеру. При цьому необхідність цих документів чітко визначена іншими нормативно-правовими актами. Таким чином, якщо невірно визначити необхідність отримання дозвільного документа (що ми маємо зараз в Україні), то, як наслідок, підприємство, яке штучно потрапило під дозвільну процедуру, отримає «в подарунок» численні візити державних органів.

5. Поза увагою залишаються механізми реалізації майбутніх реформ та чіткі дорожні карти з джерелами фінансування

6. Окремою майбутньою проблемою зеленого курсу є інституційна спроможність і наявність кваліфікованих кадрів, добір на профільних вузькоспеціалізованих посадах. Навіть наразі контролюючим та дозвільним органам (в тому числі центральним) надано надзвичайно широкі повноваження, які в майбутньому планується розширювати. При цьому ключову посаду може обіймати людина, яка під час здобуття освіти не пройшла жодного курсу з охорони навколишнього середовища.

Говорити про зелений курс треба! Однак без реальних дій все так може і залишитися на етапі «добрих намірів і амбітних цілей»! Це лише невеликий перелік загроз, неусунення яких вже зараз позбавляє нас будь-яких шансів стати на шлях реальної екотрансформації!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *